Тернопільщина унікальна земля. У нас є все від святинь й до… довго можна все перераховувати. Але наша область відома всьому світу, мабуть не церквами і замками, а печерами, можливо вузькому колу, але ж таки всьому! Унікальними печерами, які є одними з найдовших у цілому світі й вже точно найдовшими у гіпсових породах, а якби сприяла ще й у дослідженні держава то ми б обігнали й американську Мамонтову печеру у вапнякових породах (більше 577 км за даними Вікіпедії), на дослідження й продовження якої уряд США постійно виділяє кошти. Наші ж підземелля досліджують ентузіасти – спелеологи за власний рахунок і все ж досягли колосальних успіхів: відкрили близько 100 печер довжиною від кількох метрів й до … (найдовші печери Оптимістична бл. 240 км, Голубі Озера (Озерна) більше 120 км, Млинки бл. 40 км, Кришталева бл. 25 км і ще вісім печер які мають до 10 км і ще …) от якби це все з’єднати то ми б були беззаперечним лідером, а підстави для таких мрій є! Практично всі великі печери знаходяться одна біля одної й вчені говорять що зараз досліджено всього лиш 1/5 підземель Тернопільщини…

Гріх маючи такі об’єкти ні разу не побувати там! От і ми вирішили на вихідні відвідати всі доступні для туристів печери Тернопільщини. Доступні, тобто відкриті для відвідування. Більшість печер спелеологи закрили від звичайних туристів, щоб зберегти ту красу подаровану природою, адже в підземеллі свій мікроклімат, свої природні закони й не завжди людина вписується в них гармонійно.

Печера Кришталева

Почнемо ми нашу мандрівку з мабуть найвідомішої серед туристів печери Кришталевої в с. Кривче Борщівського району що за 120 км від Тернополя. Пам’ятають її вже кілька поколінь мандрівників ще з шкільних парт.

Для тих хто вперше планує відвідати печери вона є найбільш оптимальним варіантом через легкість й освітленість туристичного маршруту й природню красу підземного світу. А от коли вас «зачепить» то тоді вже важко зупинитися на одній Кришталевій й вас потягне у все цікавішу й цікавішу мандрівку підземним дивосвітом.

На вході вас зустріне екскурсовод, який і допоможе вам здійснити мандрівку в ці казкові лабіринти.

Після короткого інструктажу починається наша подорож у надра Землі. Пройшовши перших 500 метрів вхідного коридору ми потрапили до великої й просторої зали з новорічною ялинкою в центрі, яка тут стоїть цілий рік, ось уже кілька років підряд, й нічого їй не стається через стабільну вологість (95%) й температуру (+11°C). Кажуть що такі умови корисно впливають й на дихальну систему людини…

Кришталевою печеру назвали через неймовірну кількість гіпсових кристалів, які переливаються різними кольорами. Печера дивує своїх відвідувачів різними химерними формами що їх створила митець природа. Тут ви зустрінете і ящірку, й руку хазяїна печери й крокодила й голову буйвола й ще багато різних кам’яних химер – уява вам допоможе, а екскурсовод оповість їх історії... А ще ви познайомитися з живими жителями підземель – кажанами…

Пройшовши два з половиною кілометри екскурсійної траси, півтори години шляху ви поринете у справжню казку, цікаву малим і дорослим. Тільки не звертайте з маршруту, бо зустрінете Чорного Спелеолога й казка може мати інший кінець…

Печера Вертеба

За 35 км від Кришталевої знаходиться печера Вертеба – Наддністрянська Помпея, як її охрестили через велику кількість артефактів знайдених у ній. Подорожуючи до неї варто зупинитися у м. Борщові й відвідати краєзнавчий музей де й зберігається більшість археологічних знахідок з сучасних досліджень печери. (А з перших досліджень кінця ХІХ ст. все в Кракові, Варшаві, Відні). Тут потрібно також замовити екскурсовода, оскільки Вертеба в підпорядкуванні музею.

Вертеба знаходиться на околицях давнього, овіяного легендами поселення Більче-Золоте. Серед поля просто яма, а орієнтиром буде електроопора з трансформатором, від недавна екскурсійний маршрут освітлений.

Вертеба – єдиний у світі підземний музей трипільської культури. Спустившись сходами потрапляємо в перший зал з кам'яним "столом" посередині, біля якого збираються туристи, а 6-5 тис. р. тому тут мабуть збиралися трипільці. Саме звідси починається наша мандрівка в історію цих лабіринтів. Чому трипільці спустилися в холодні підземелля, вам розкажуть кілька версій, але правду знає лише камінь…

В печері не знайти таких пишних кристалів і сталактитів, витворів природи, як у Кришталевій, от такий результат маємо від постійного перебування під землею людини. Та все ж печера має історико-культурну цінність. Одноманітні ходи ведуть нас вузькими, мов вулички старого міста ходами, на яких колись вирувало життя, а тепер маємо лише биту кераміку, горщики, трипільські лежанки, вогнища й цвинтарі й постійних жителів: малі і великі нічниці, малі підковоноси.

Довжина печери близько 8 км, але туристичний маршрут тягнеться 1000 м. Під час екскурсії ви довідаєтеся хто такі трипільці, чим займалися, в що вірили, а Вертеба вам це прекрасно проілюструє й ви мов здійсните подорож в машині часу на тисячі років назад й зрозумієте наших давніх предків від яких ми отримали землеробство, культ матері, «шевченківську хату»…

Вертеба до речі давала прихисток й під час набігів татар й воїнам УПА й євреям що переховувалися від нацистів.

Отож Печера, а саме так з давньослов’янської мови перекладається слово «Вертеб» була справжньою берегинею людей.

Печера Язичнецька

Всього за 6 км, старою австрійською дорогою, від Вертеби знаходиться село Монастирок, яке за радянських часів перейменували в Міжгір’я, щоб стерти пам'ять про давній монастир, та не вдалося. Саме в цьому селі й знаходиться одна з найменших, але найколоритніших вапнякових печер Тернопілля. Дарма що в кадастрі її називають Язичнецька, зараз це справжній християнський храм над мальовничим каньйоном р. Серет.

Зупиняємося біля церкви Воздвиження Чесного Хреста (18 ст.; в ній зберігається чудотворна ікона Матері Божої), далі йдемо символічною Хресною дорогою й підходимо до каменя Довбуша, як його охрестили місцеві жителі, а колись він був жертовником, до сих пір залишилися на ньому рівчаки – кровостоки й викарбуваний хрест з кров’янистим відтінком. Кілька метрів далі знаходиться й сама печера-храм. Колись вона служила язичницьким храмом-капищем та з приходом християнства перетворилася на церкву. В середині на стіні є ікона Ісуса Христа, яка за переказами намальована на камені який своїми природніми обрисами нагадував його обличчя. Свого часу монахи хотіли прикрасити ікону мальованими вишитими рушниками, та святе не терпіло лишнього й камінь завжди поглинав зайву фарбу…

А зверху над печерою, просто невимовна краса… Відкривається вид на глибокий каньйон Серету, тут сидиш а думки десь далеко… Просто благодать.

Що ж перший день підійшов свого кінця. Найближчий готель в Борщові де ми й вирішили відпочити.

Печера Млинки

Відпочивши, ми зробити висновок, що нам потрібна печера більш «дика», екстремальніша, а значить нас чекають Млинки, що в с. Залісся Чортківського району за 30 км від Борщова.

Печера знаходиться під охороною чортківського спелеоклубу «Кристал», а їх офіс практично біля входу, здавалося б якихось 100 м, але яких… вгору й по бездоріжжю. Дорогу до офісу вам покаже кожен житель села, бо Млинки вже давно перетворилися на Мекку серед поціновувачів екстремального відпочинку.

В спелеоклубі можна взяти в оренду комбінезони, каски й ліхтарики й обов’язково їхнього провідника.

Піднявшись до входу в печеру, глянули на небо й під землю. У вхідному залі залишили лишні речі, звикли до темряви й у мандри. Хотілося б обійти всі ті 40 км, але ж зась у нас лише 5 годин.

Ця печера вже не така як інші. Примхлива. То треба повзти, то вилазити на великі камені, то протискатися у вузькі щілини, але та підземна краса того варта, головне не забувати її розглядати.

Вам запам’ятаються: лаз «Чортове горло» - краще дійсно пролізти в печері ніж попасти на поталу чортам, для хлопців може згадатись й «Тещів зуб» який на долівці може з’явитись між ногами…, камінь «Ушба», який має певне 2,5 м висоти й на який потрібно вибратись по гладенькому, затертому туристами гіпсі а далі вузький хід і з нього ще треба злісти… Далі зали, великі і малі, освічуючи своїми ліхтариками їх, попадаєш просто в дивовижний світ різнокольорових кристалів, химерних витворів, сталагмітів й сталактитів, пластинчастих гіпсів – плафонів… А далі «Дитяча розпора», здавалося назва нічого страшного не передбачає, а приходиться лізти впираючись ногами й п’ятою точкою в слизькі стінки а під тобою провалля… І ось винагорода зал «Казка», який відповідає повністю своїй назві. Природа тут створила багато цікавих сталактитів. Помилувавшись сповна й до виходу. А ще є лаз який називають «Роддомом»…

Отак ми вибрали один з складних маршрутів печерою, хоча можна пройтися простішими туристичними шляхами.

Що ж красу печер неможливо описати словами чи передати за допомогою фото. Це треба побачити: кристали, які при світлі грають всіма барвами веселки, царство сталагмітів - від найпростіших до найвигадливіших за формою, висячі гірлянди сталактитів, стіни, стелі, вкриті інеєм кольорових кристалів... Це треба просто побачити!