Козацьке селище «Мамаєва Слобода», Киев

“Україна – терра козакорум” – “Україна – земля козаків”. Так сказав в середині XVII століття французький інженер-картограф Гійом ле-Васер де-Боплан. Саме тому за сім кілометрів від Хрещатика довкруг історичного урочища, в якому бере початок легендарна річка Либідь, на території понад 9 гектарів, створено тематичний дендропарк, або ж мовою офіційних документів: куточок української природи, архітектури та побуту “Мамаєва Слобода”.

Понад триста років тому ці землі належали Михайлівському Золотоверхому монастирю. Серед діброви над витоком Либіді приблизно в тому ж самому місці, де зараз міститься “Мамаєва Слобода”, стояла монастирська пасіка з хутором та ставом.

Минуло кілька століть і знову на пагорбах довкруг витоку Либіді, розкинулись мальовничі гаї, які чагарниковим живоплотом в’юняться на луки, створюючи ландшафт з унікальним краєвидом долини, характерний для Наддніпрянщини.

У центрі долини серед кучерявих вишневих садків, оперезаних плетеними тинами, стоїть козацька “Слобода”. В центрі архітектурного ансамблю, що нараховує 98 об’єктів, розташовується козацька триверха дерев’яна церква в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці із дзвіницею, подібні до тих, що стояли на Запорозькій Січі в часи Богдана-Зиновія Хмельницького.

Неподалік від церкви на узвищі серед невеликого поля пшениці видно вітряк – символ мирної хліборобської України. Далі над двома покритими очеретом, лілеями та лататтям озерами розташовуються садиби титаря, козаків-джур, козацького старшини, коваля із кузнею, гончаря із гончарною майстернею, ворожки, шинок єврея-крамаря, а також пасіка та водяний млин. Садиби складаються з різних за своїм господарським призначенням споруд: це комори, повітки, стайні, льохи, хліви, клуні, возовні тощо. Цей традиційний український краєвид доповнюється базарним майданом, управою та козацькою залогою.

Об’єкти козацького селища “Мамаєва Слобода” використовуються методом відтворення живої історії, цебто максимально наближено до свого первісного функціонального призначення, а саме, для популяризації та відродження самобутніх народних традицій, звичаїв, обрядів, забутих трудових навичок та ремесел.