Мукачівський замок, Мукачеве

І ось я вже перед мостом, який веде нас до замку. З перших кроків розчаровуюсь — пляшки з-під спиртного, упаковки від чипсів, презервативи, і навіть спідня білизна… Але далі мене чекає ще більше розчарування — у дворі замку нинішнє керівництво влаштувало безліч сувенірних крамниць та лотків. І їх так багато, що Паланок нагадує базар. Підійшовши до одного з лотків, дізнаюсь, що не так давно замок узяв в оренду один закарпатський багатій і замість старого директора, який фактично підняв Паланок з руїн, поставив свою людину — сина губернатора Закарпаття Дмитра Гаваші. Після чого замок терміново почали реставрувати, тільки якось по-бутафорськи — дах перекрили червоною металочерепицею, побілили стіни, як піч у хаті, понавішували угорські написи та прапори… Одна лише стела з орлом, відкрита у квітні 2008 року, чого варта! Кажуть, що вона тут стояла раніше як знак угорського панування, у XIX столітті її демонтували чехи, щоб не псувала зовнішній вигляд Паланку. А завдяки новому хазяїну стелу знову встановили…

Та що я все про погане? Незважаючи, на усі «нововведення», замок вражає. Він складається з трьох частин і розміщений на трьох терасах. У дворі знаходиться колодязь глибиною 85 метрів, воду з якого використовували до кінця ХІХ ст. Саме про цей колодязь складена одна з найцікавіших легенд. Кажуть, що Корятовичу (одному з перших господарів замку) допоміг дістатися до води сам дідько. Тепер води там немає, але, зазирнувши до колодязя ви побачите задні колеса карети, яка може підземними ходами доставити в будь-який замок Трансильванії. Щоправда, мені до колодязю підійти не вдалося — його саме ремонтували. Відомий замок не лише легендами, а й двома жінками, що свого часу жили в ньому. Це Софія Баторі та Ілона Зріні, свекруха і невістка. Перша прославилась тим, що пила людську кров та купалася у крові молодих дівчат (можливо, це також лише легенда). А друга, тим, що керувала обороною замку під час облоги військом Австрійського імператора. Розуміючи, що штурмом замок не взяти, австрійські генерали вирішили захопити його хитрістю. Сфабрикували лист від чоловіка Ілони, в якому він закликав дружину здатись. Повіривши, Ілона підписала акт про капітуляцію, після якої її насильно постригли в монахині. Сам же замок ще довго обороняв соляний шлях Угорщини, аж до падіння всесвітньовідомої паризької Бастилії, коли Паланок став загальноєвропейською (австро-угорською) політичною в’язницею. За 110 років в тутешніх казематах побувало більш ніж 20 000 в’язнів. Коли ж в’язниця була ліквідована, замок став занепадати та руйнуватися. І лише у другій половині XX століття його почали реставрувати, щоправда, як кому заманеться.