Дуже часто ми недооцінюємо красу рідного краю, помилково вважаючи, що за « справжніми» красотами потрібно їхати кудись дуже далеко, найчастіше навіть закордон. Ось і я завжди була впевнена, що в нашій Тернопільській області крім Почаївської Лаври да Кришталевої ( Крішталевої ) печери в с.Кривче дивитися більше не на що. Однак невелику подорож по Бучацькому району змусило мене переглянути своє ставлення, красномовно довівши, що я незаслужено обділяла увагою наші краї. Взагалі-то ми з чоловіком любителі самостійних подорожей: в одній руці - карта, в іншій - фотоапарат. Але цього разу ми подорожуємо з екскурсійною групою. Зібравшись в призначеному місці, всі дружно заскочили в невеликий мікроавтобус, який повіз нас у бік Бучача. Приблизно через годину їзди зробили першу зупинку в с.Переволока. Саме тут, на околиці села поруч з невеликим струмочком височить травертинова скеля ( травертин або вапняний туф, утворюється в результаті осадження карбонату кальцію з води вуглекислих джерел, також виділяється з підземних вод у печерах, утворюючи сталактити і сталагміти ; відоме Памуккале в Туреччині - не що інше, як травертинові відкладення, а римський Колізей цілком побудований саме з травертину ). У скелі є невелика печера, яку ми власне і зібралися відвідати. Довго вдивлялися ми в кам'яну брилу, намагаючись вгледіти вхід до печери, на який так старанно вказував нам керівник групи, але так нічого і не побачили. А от коли він першим заліз на триметрову висоту і вниз головою спритно пірнув кудись углиб скелі, багато з нашої групи несміливо відійшли в сторону. Але я вирішила не відступати і, відчайдушно чіпляючись за каміння, рушила слідом. Печера виявилася невеликою, але вражала химерними плавними формами і колірними переливами.