На минулих вихідних вибралися в Чорноріченський каньйон. Найпростіше дістатися до каньйону з Севастополя. Від вокзалу треба доїхати на маршрутці / тролейбусі до зупинки 5- й кілометр. 5- й кілометр представляє з себе хаос. Тут і базар і магазинчики з їжею і зупинки маршруток. Тут є оставнока маршруток у село Тернівка (номери 40 і 100). У серпня 2013 точно ходило два маршрутки - в 12.45 і в 15.00. На маршрутку в 12.45 ми благополучно опаздал. Таксі із задоволенням отзвело б нас до пункту призначення за 100 грн. Але дізнавшись, що квиток на маршрутку до села Чорноріччя коштує 3 грн ми зажлобілісь платити таксисту 100 грн і пішли шукати тенек. Чекати залишилося півтори години....

І ось настав довгоочікуваний третій годину. Люду в маршрутку набилося дуже багато. Їхати треба до села Чорноріччя, хвилин 20-30. Виходимо, трохи повертаємося, метрів 50 до першого повороту наліво, який добре видно на фото. Дорога йде в глиб села Чорноріччя.

Орієнтир - пам'ятка села Чорноріччя, Чоргуньская вежа.

Чоргуньская вежа - це дванадцятигранному вежа, побудована в 15 столітті турецьким вельможею у якого тут був палац. На першому поверсі у вежі зберігали воду, а на другому і третьому поверхах розташовувалися житлові приміщення.

Але шлях наш лежить далі, минаємо вежу, доходимо до круглої площі з колодязем по центру, нам лівіше ( на дереві причеплений покажчик " Магазин" ). Через пару метрів дійсно бачимо магазин. Тут же починається стежка в каньйон і закінчується село. У магазині купуємо морозиво - треба підкріпитися перед дорогою.

Не важко здогадатися що в каньйоні протікає річка Чорна. Ніколи не думала що в гірській річці настільки приємно плавати. Недалеко від початку стежки знайшли дуже гарне місце для намету - з таким ось деревом над річкою. З нього стрибали в річку - в жаркий серпневий день важко придумати щось більш освіжаюче ніж гірська річка !

А ось і саме місце для намету. Шкода що ми тільки почали свій шлях - якось не серйозно було ставити тут намет :) І так на годиннику 16,00 і ми починаємо свій шлях.

Правда, красивих місць для плавання і для наметів в каньйоні дуже багато, ось ще одне - ще й з тарзанкою ! Каньйон сам по собі чудове місце - шкода трохи загиджено туристами - так як дістатися сюди не складає труднощів, багато приходять сюди " на шашлики " - як результат гори сміття, пляшок з під пива та горілки...

Стежка вздовж ріки петляє з одного берега на інший. За такими ось переправ переходимо річку.

А іноді доводилося переходити річку в брід. Для цих цілей краще взяти шльопанці - в них набагато зручніше ніж босоніж. За перший день пройшли близько 5 кілометрів. Хустці поставили близько 19. Місце знайшли дуже гарне хоч і біля дороги.

На другий день, буквально відразу ж почалися так звані " притиски ", стежка стає вузькою, йде різко вгору і йде по кромці скелі над каньйоном. Дуже красиво але не для слабкодухих.

Ось ще один варіант " притиску ", це можна сказати пощастило - не довелося дертися на гору. Похід в Чернореченському каньйоні дуже захоплюючий саме тим, що стежка весь час змінюється, доводиться то дертися в гору, то переходити річку в брід, то йти за такими ось бревнишко - люой мотузковий парк тихо курить збоку.

Знову піднялися вгору. Під кінець стежка знову йде вздовж річки, правда красивого місця для намету ми так і не знайшли в кінці шляху, хоч і хотіли переночувати в каньйоні ще одну ніч.

Другий день вийшов дуже насиченим, в дорогу вийшли близько 12, з ранку не поспішали, виспалися, поснідали. До речі вранці до нас прийшов лісник. Чорноріченське каньйон - це заповідник і відвідини його платне, 20 грн з осіб на добу. З каньйону вийшли близько 17, подолавши за 5 годин 7 кілометрів. Вирішили дістатися до Балаклави і поставити там намет. Дійшли по дорозі до села Широке ( ще 3 км). знайшли там магазин, відпочили, попили пивка, поїли морозиво. Пропустили останню маршрутку до Севастополя ( яка проходить через Широке в 17,45 ). Довелося йти ще 2 км до більш жвавою траси на Севастополь. Там зловили попутку. Вийшли на повороті на Балаклаву. Стрімко темніло. Протьопали ще 6 км до набережній в Балаклаві. Навігатор показував кемпінг біля фортеці Чембало, которорого природно не виявилося. Вже зовсім стемніло. На набережній купили питної води для чаю і рушили далі в дорогу. Стежка вела від фортеці уздовж узбережжя у бік Фороса. Планували спуститися до моря по першій же стежці. До неї було близько 2 км. так ми знайшли Срібний пляж вночі... Дуже до речі, дуже хотілося скупатися після настільки напруженого дня.

Розгледіти куди ми дійшли вночі і де поставили намет вдалося тільки вранці. Власне так виглядає Срібний пляж. До нього ходять кораблики з Балаклави. Тут же стоять намети в асортименті. Дров звичайно немає так що ввечері ми повечеряли чаєм який зробили на газовому пальнику та бубликами. Вранці море було чисте.

Людей на пляж приїжджає досить багато. Можна купити пиво на розлив, чай і якусь їжу. Години до 12 стало припікати, ми зібрали намет і на кораблику вирушили в Балаклаву. Вирішили сходити в відомий балаклавський музей підводних човнів. Дехто навіть по другому разу - потмоу що музей один з кращих в Україні. (Вхід до музею коштує 40 грн з людини. )

Так виглядає штучний канал який був вибитий в скелі. Сюди заганяли човни для лагодження.

Один з тунелів музею. Повторюся ще раз - музей дуже цікавий.

Після музею вирішили розвідати Золотий Пляж, туди теж ходять кораблики ( 12 грн з людини). Золотий пляж більше. Намети стоять не на самому пляжі, а трохи осторонь, за межею пляжу.

Тут теж продають пиво і їжу, а людей тут ще більше ніж на срібному пляжі. Вода на срібно пляжі здалося чистіше. Весь останній день відпочинку проволялісь під сонцем, купалися, читали журнал. А під вечір зібралися і поїхали на поїзді до Києва... Увечері пішле смска про те що в Києві похолодало. Лету прийшов кінець.