Атлантида-Печера, Завалля

Не дуже давно я побував у першій своїй справжній Печері з великої букви, печера Атлантида. Про неї зараз би й хотілося сказати пару слів. Це карстова, тобто гіпсова печера, довжиною 1,8 км. У цілому горизонтального виду, але полазити знайдеться де, тому що складається із трьох поверхів. Найважливіше! – стіни печери не слизька глина, а багато в чому кристальні утворення. А саме, близько половини її поверхні вкрито дрібними й великими, гарними й дуже гарними кристалами. Цю принадність навіть представити складно, не говорячи вже про те, щоб описати – це треба бачити

Перебуває вона в Хмельницькій області біля Кам’янець-Подольска в селі Завальє. Це близько 25 кілометрів від Кам’янця. У село ходять автобуси й маршрутки, але автобуси дуже рідко, а іноді просто відмовляються їхати. І навіть не намагайтеся запитувати на автовокзалі розклад маршруток, між ними тверда конкуренція й тітки в касах приховують існування маршруток як таких, не вірте ім. Благополучно добралися ми до Завального кинувшись на пошуки печери, сподіваючись залізти туди самим. Запал наш швидко остудили. Виявляється печера перебуває під опікою, І СЛАВА БОГОВІ, Хмельницької влади й потрапити в неї можна тільки з інструктором. А справа все в тому, що з моменту відкриття 1975 р. до нинішніх днів вона була на половину розграбована і, особливо великі вандали виносили з неї кристали не в кишенях, а в мішках!!! Вбивати треба тих, хто виніс із печери й на завжди позбавив нащадків цієї краси хоча б маленький камінчик.

Відразу хочу застерегти що потрапити самим у печеру не вдасться, двері дуже міцні. Можна домовитись заздалегідь щоб приткнутися до якоїсь групи. А взагалі групи бувають там кожні вихідні, не проблема.
Домовившись, ми йдемо до печери відпочивати й готуватися. Перебуває вона на краю села на горі. Тут же відмінне місце для намету. А якщо хочеться «затишку» у селі здається майже за дарма дах над головою для туристів. Увечері одягаємо змінний одяг – ОБОВ’ЯЗКОВО, тому що потрібно лазити й плазувати по не дуже чистій глині. Так само корисно на руки одягти рукавички, зараз продаються на кожному куті біленькі з нанесеним синтетичним шаром, знаєте? от їх :) Про наголовний ліхтарик я навіть не говорю. На ноги найкраще кеди. Тепер хотілося б розповісти небагато про саму печеру, а саме про ті зали які ми відвідали й можливо трохи легенд і історій, якщо не лінь буде писати

Атланта – це перші десятки метрів, колись на цьому печера й закінчувалася, тому носила відповідну назву.
Радість. Таке неподобство тривало поки сюди не приїхав відомий археолог зі своєю групою й почав розкопки. По національності він був єврей і дотримував дуже строгої дисципліни в строю :) Для провинених видумували всілякі покарання. От одного з них і посадили в першому місці, що попалося, з маленькою лопаткою сказавши «Копати». Вся група вийшла в місце головних розкопок залишивши провиненого одного. По поверненню ж всі були дуже здивовані не побачивши його на місці, він зник! Незабаром угледіли невеликий отвір на стіні й, заглянувши туди, їхньому погляду став великий зал, по центрі якого стояв той самий хлопчик і кричав що є сили «Радість, Радість, Радість». Так була відкрита величезна частина підземного царства й печеру перейменували в Атлантида.
Зал покровителів печер. Через кілька років археолог із групою знову повернувся сюди, будучи впевненим що на цьому печера не закінчується. Знову почалися багатоденні розкопки. Виходити із глибин назовні щодня було довго й складно, тому багато хто жив прямо в наметах у великому залі розташованому у вдалому місці, як би на стику доріг.
Тухис. Розкопки тривали, але не давали результату. Знову ж знайшлися винні, цього разу це була парочка. Знову ж їм у руки маленьку лопатку й до стінки з командою «копати». Хто б міг подумати, але історія зіграла дивний жарт, до вечора ці самі винні відрили лаз до нових відкриттів. Так Атландита збільшилася ще на левову частку своєї довжини. Прохід був названий на честь дівочої попи :) А саме – єврей не дозволяв носити своїм учням джинси, тому що вони сковують рухи, але ж це була молодь, а джинси саме ввійшли в супер моду. При цьому дуже модно вважалося, якщо на твоїй попі красується величезна вишита лейба й чим більше, тим краще. Одна з дівчин, звичайно в джинсах пролазячи через цей прохід злегка застрягла й затримала рух, за нею був єврей. Перед його очами красувалася її попа з лейбою Техас. У перекладі з якоїсь там мови, попа буде тухис, що співзвучно з Техас. Так лаз і назвали, на честь попи :)
Білосніжка. В один із великих свят гноми дуже напилися. І з п’яну почали свою Білосніжку до стелі підкидати. Та так розійшлися, що бовкнули її об саму стелю. На ній так і залишився відбиток грудей Білосніжки :) Зал неправильних азимутів. Жарт цього місця в тому, що якщо намагатися визначити в залі напрямок півночі по компасу, то стрілки декількох компасів будуть вказувати не в одну сторону, а куди попало! От такі дива.
Котяча гора. Кам’яна гірка порядку 45 градусів дуже слизька і без уступів. Чимось схожа на звичайну гірку на дитячих майданчиках. Завдання залізти по ній в гору :) Справа це не з легких і вдається комусь вкрай рідко. Тут була цікава історія. Одну вольову дівчину проперло, що вона туди залізе й все тут. Стрибала й карабкалась вона майже годину. Вже давно знявши із себе кеди, штани й кофтину, так бо краще до цієї гірки тілом прилипаєш і не сковзуєш. Однак всі спроби так і не увінчалися успіхом доти, поки хтось не порадив оголитися їй зовсім до трусиків. Зла дівчина не довго коливаючись розпрощалась із останнім одягом і запекло штурмувала гірку. Вдача все-таки повернулася до неї лицем, незабаром вона скорила її :) Думаю присутні при цьому були не менш задоволені чим вона сама :)))
Ніжність. Це назва від тої самої групи відкривачів. На жаль так і залишилася таємницею. Всі члени її лише всміхаються при проханні розповісти про назву. Відомо лише що єврей застав у ньому на гарячому гарячу парочку :)
Зал втрат. У цьому залі проводився обряд – проводи хлопців в армію. Усі збиралися на проводи й закопували пляшки з вином. Через півтора року по поверненню ці пляшки витриманого відкопували :) Отож десь у залі ще закопано три пляшки які так і не змогли знайти, заспокою читача – люди з армії повернулися живі й непошкоджені. Так що спробуйте, вино вже просто величезної витримки! Зал невірних. Немов би колодязь у стелі в одному місці. На підлозі валяються величезні брили які випали з цього колодязя колись. Перевірка на вірність партнерові й полягає, щоб постояти під цим самим колодязем , при цьому піднявши голову ми бачимо останню не впавши брилу,що тримається…..ні, вона не тримається! вона попросту зависла на якихось там сопельках. Сумніваючихся прошу в цей зал. Була історія, відвідала його парочка. Хлопець без коливань постояв під висячим каменем відразу попросивши зробити те ж свою дівчину. Вона завзято відмовлялася навіть після сварки, так і не вставши туди. От такі от вони невірні. :)
Глобус. При чергових розкопках глину потрібно було кудись складати, от і навалили її у вигляді півсфери в одному залі, досить цікаво.
Південний хрест. Найгарніший хрест із кристалів на стелі, який вказує рівно на південь. Гагарін. Інструктор і сам не пам’ятав що за зал такий :)
Китовий вус. Дуже цікавих шкурничек. У якому петляти прийдеться хвилинок двадцять довгими тунелями. При цьому вихід перебуває в десяти кроках від того місця де ви залізли :)) 33 магістраль. Ми так не були, на скільки пам’ятаю якийся довгий шкурник. 300 метрів радості. Те ж не були. Шкурничек :)
Динамо. Найбільший свід у печері, просто величезний у розмірах. Щороку тут проводяться якісь змагання.
Клиновий аркуш. Без коментарів – листи на стелі.
Червоних маків. Стіни залу колись встеляли червоні кристали. На жаль із роками майже втратили свій колір із-за нас же :( Багато людей, вуглекислий газ…..
Замкова щілина. На третьому поверсі після роспорчика цікавий отвір у вигляді……
Єсеніна. У цьому залі за традицією читаються вірші Єсеніна. А інші члени групи просту відпочивають і відновлюють сили.
Радянської армії. Щось пов’язано з війною, але от що.
Ніс. Дві ніздрі на стелі. Так само на стелі є плафон посвітивши в який із третього поверху цей зал заливається м’яким ледве розовуватим світлом.

батарейка От і все, це по пам’яті все де ми побували. Екскурсія зайняла 3,5 години й порядно втомила. Хочеться тільки додати що в печері зустрічаються геліатити – дивна річ. Це як би звичайний кристал, тільки олівчики його ростуть не прямі, а завиваються як листи папороті молодої. Коротше говорячи це скажено схоже на справжню квітку, тільки кам’яну. Дуже гарна річ. Сумно тільки, що залишилося їх там пара десятків маленьких. Злі руки винищили більшість, що б їм……. Недалеко від Атлантиди перебуває ще одна печера – Киянка. Вона не закрита і її можна відвідати без інструктора й зайнятися дослідженням коридорів самому!!! Вона не така гарна, але все-таки. Увага! Це все таки печера, не маленька печера, в якій можна заблукати, будьте обережні. А ще краще не відвідуйте її не маючи достатньо досвіду. Не стану розповідати як її знайти. Що б побажати на останок, побажаю всім живучих батарейок у ліхтариках!