Городок, путівник по місту

Хмельниччини, по праву належить до тих невеликих міст-перлин, які є окрасою України загалом І Подільського краю зокрема. Розташоване воно на мальовничих крутосхилах і частково долинах річки Смотрич та її протоки Тростянця і має давню, героїчну і трагічну водночас, історію. Виявлені на території сучасного міста рештки поселення трипільської культури ІІІ тисячоліття до нашої ери та кілька поховань доби бронзи ІІ тисячоліття до нашої ери свідчать про те, що люди жили тут з дуже давніх часів. Проте свої роки Городок рахує, як і більшість міст світу, від першої писемної згадки. Постановою Кабінету Мінівстрів України від 26.07.2001 року № 878 Про затвердження Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу).

Встановлено дату заснування м. Городок 1362 року, коли Литва розгромила татар на р. Сині Води і підпорядкувала Поділля з його містами та селами своїй владі. Однак у Литовському літописі, де описуються ці події про Городок не згадується. Дехто з істориків схильний вважати за дату заснування Городка 1392 рік, коли литовський князь Ф.Коріатович передав кілька населених пунктів землевласнику Бедриху. Звідси нібито й назва – Бедрихів-Городок. В актах ХV ст. поселення зустрічається під назвами Городок, Грудек, Грудок і, нарешті Новодвор, та як цілих півстоліття, з кінця п’ятнадцятого і до середини шістнадцятого, належав магнатам Новодворським. За найновішими дослідженнями історика В.Михайловського м. Городок під назвою Новий двір згадується у документі, що датований 1456 роком, згідно якого генеральний кам’янецький староста Бартоша з Бучача записав Миколаю Свірчу з Нового двору 50 кіп кам’янецької монета на села Кузьмин і Новосілка.

Часта зміна назви містечка була не єдиною особливістю, яка виділяла його з-поміж інших поселень Поділля. Тут ще дуже часто змінювались власники. З кінця ХV і до першої чверті ХVІ ст. містечко належало магнатам Новодворським; з середини і до кінця ХVІ ст.- перважно генералу Гербурту та шляхтичу Свірчу; з короткими перервами протягом двох віків – ХVІІ та ХVІІІ- магнатам Замойським, першу чверть ХІХ ст. – барону Гейсмару. Останнім власником Городка з 1875 року була родина Виноградських з Києва. Кожен з перелічених власників та епоха, в яких вони жили, наклали свої глибокі відбитки на економічному, соціальному та духовному портреті Городка на Смотричі. Орди чужинців не раз руйнували місто дотла, як це було, наприклад, у 1550 році, коли на Поділля вторглись полчища татар, але жителі відроджували його знову. Занадто вигідним було географічне розташування Городка, щоб не використати цієї обставини: він лежав на важливому торговельному шляху з Брацлавщини в Коломию.

Добре відомий історії наступний факт. Турецьке ярмо, під яким перебував Городок з 1672 по 1699 роки, вкрай негативно позначилось на кількості населення міста, тому магнат Замойський змушений був заселити Городок селянам-мазурами з-за Вісли і Сяну. Варто сказати, що це був другий за рахунком наплив поляків у Городок. Перший мав місце наприкінці ХV ст. після шлюбу литовського князя Ягайла та польської королеви Ядвіги, коли поляки активно почали полонізувати Поділля. Звідси, власне, і бере початок історія Городка, як переважно польського містечка, з давніми духовними традиціями, яким він у певній мірі залишається й донині і чим, безумовно, теж вирізняється на тлі інших подільських міст.

Під час визвольної війни українського народу 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького жителі Городка не залишились осторонь важливих історичних подій. Національний і релігійний гніт, якого зазнавали подоляни, штовхав їх на активну участь у визвольних змаганнях. Відомо, що в 1653 році козацькі війська взяли городоцький замок, і за свідченням мемуариста , «не пощадили ні шляхти, ні поспольства». Саме 20 червня 1653 року під Городком сталася історична подія, котра можливо, на віки визначила б долю України. Через допущені політичні помилки та прорахунк і в силу несприятливих обставин стався масовий протестний виступ козаків проти... гетьмана. Зважаючи на серйозність моменту, ним та старшинською радою було прийнято рішення «повертатися назад і за ляхами не гнатися». Наступного дня (21 червня) військо знялося і подалося на схід України. Провал наступу позбавив сприятливого шансу перемоги над поневолювачами і домогтися возз’єднання етноукраїнських земель в національну державу.

Активно проявили себе місцеві жителі і під час народного повстання 1702 року, яке розгорнулось на Правобережжі. Чимало міщан приєдналось тоді до загонів Федора Шпака, які діяли в районі Городка, Сатанова та інших міст. А дещо пізніше, в часі селянсько-гайдамацького повстання 1734 року, влились до повстанців Медведя (Медведенка), які нищили шляхту на Поділлі. Втім, у цих історичних катаклізмах містечко, відроджуючись щоразу буквально з попелу, міцніло і росло. За королівською грамотою 1786 року Городок отримав права міста. У цей час серед його мешканців переважали католики, діяли два костели, один монастир і церква св. Георгія Мученика. Населення ж в основному займалося землеробством, хоча існували й ремісничі цехи: гончарів, чинбарів, свічкарів, кравців. Кінець ХVІІІ ст. став переломним для Поділля загалом і Городка зокрема. Після третього поділу Площі Правобережна Україна до Збруча відійшла до Росії. І, як і в більшості прикордонних містечок, у Городку спостерігається ріст європейського населення. На початку ХХ ст. воно вже переважало за кількістю і православних, і католиків.

За історичними даними, у цей час у місті проживали 1842 особи православної віри, 2688 – католицької і 3325 – іудейської. Стрімко розвиваються капіталістичні відносини. Якщо у 1578 році у містечку було 28 ремісників, то у 50-х роках ХІХ ст. їх стало 80. У 1839 році запрацював один з перших на Україні цукрових заводів, збудований бароном Гейсмаром, згодом ливарно-механічна майстерня Мельхерта та Єфімова. На початку ХХ ст.

Городок став переважно промисловим. Тут діяло 23 заводи, з яких половина випускала продукцію з глини. На все Поділля славилися городоцькі гончарі. В особливій пошані була фабрика з оздоблення фарфору, який для художнього розпису привозили з Карлових Вар та Праги. Одночасно з ростом промисловості на прикінці ХІХ і на початку ХХ століть у Городку спостерігається пожвавлення в галузі просвіти. На кошти казни і Місцевих жителів було збудовано школу і відкрито двокласне міністерське училище. Як центр сільської волості Городок вперше сформувався ще у першій половині ХVІ ст. у складі Подільського воєводства Польщі.

Після переходу міста під владу російського царя, у липні 1795 року Городок став повітовим містечком Подільського манісництва, а у 1796 –му отримав уже свій герб: у центрі червоного поля – срібна стіна, а по обидва її боки височать золоті гори. В Городку не залишилося якихось значимих архітектурних пам’яток старовини. Лише окремі будівлі та деякі споруди нагадують про минувшину. Перший костел у містечку був збудований в 1496 році, котрий через 86 років був повністю зруйнований ординцями. Того часу діяла й православна Успенська церква (1530р.). Справжній розквіт будівництва таких споруд припидає на ХVІІІ ст. Далеко за межами краю славиться Городок монастирем францисканців та наявною там чудотворною іконою Святого Антонія Падуанського (1737р.) . А ще – діяннями монахинь католицького ордеру Сестер милосердя, які лікували хворих та навчали дівчаток. Згодом , після придушення польського повстання на Поділлі, орден був закритий (1833р.) російським урядом, а монахи покинули місто. ХХ ст. принесло місту нові випробування. Радянська влада була встановлена у Городку в січні 1918 року, і невдовзі місто стало районним центром. Кінець 20-х-30-х років – колективізація, голодомор, сталінські репресії – забрали життя сотень людей. Голод 1931-1933 р.р. тут перенесли без масових жертв, хоча голодування не обминуло жодну сім’ю. Чимало городчан дістало ярлики 2Шкідників» і «ворогів народу», більшість з них безслідно пропала в сталінських гулагах. Про це нині нагадує Курган пам’яті, споруджений на західній околиці міста.

Великої біди і незліченних страждань коштувала Городку фашистська окупація, яка тривала з 8 липня 1941 року до 25 березня 1944-го. У боях за звільнення міста загинуло 240 радянських воїнів, і не повернулись додому з полів битв Другої світової війни понад 300 городчан. Такою була ціна звільнення від коричневої чуми – фашизму. Почались роки відбудови. За короткий час жителі не тільки залікували рани, заподіяні війною, але й почали далі розбудовувати своє місто. Знову ожили цехи механічного та цукрового заводів, інших промислових підприємств. А в 1949 році розпочалось будівництво другого цукрового заводу, який вперше дав продукцію у 1952-му і став одним із найпотужніших підприємств цукрової галузі Хмельниччини. Згодом стали до ладу верстатобудівне виробниче об’єднання, молочноконсервний комбінат та плодоконсервний завод.

Городок перетворився у промислове місто, оновився новобудовами, став затишним та впорядкованим. Нині у Городку проживають 18 тисяч жителів. За роки незалежності він став одним із найпривабливішим міст Поділля. У ньому, як ніколи раніше, відчутні національне та духовне відродження. Місцеві мешканці гордяться тим, що у них, окрім трьох загальноосвітніх навчальних закладів, діють гімназія та школа з польською мовою викладання, музична та спортивна школи, філії двох профтехучилищ та Київського авіаційного технікуму. За останні роки у місті збудовано ще два костели і три православні церкви. Діє перша в Україні римо-католицька духовна семінарія. Городок впевнено дивиться у день завтрашній...