Піп Іван, Верховина

Етап перший – Дземброня
Для початку ми приїхали в Івано-Франківськ на поїзді. Прямо з вокзалу ходять маршрутки у Верховину. Маршрутки ходять приблизно раз у годину. З Верховини ходять два автобуси безпосередньо в Дземброню. Один о 2 годині дня, інший о 5 вечора. Так як у Верховині ми були близько 12, перспектива 2 години сидіти чекати автобуса нам зовсім не подобалася. Тому ми спочатку вирішили під’їхати на маршрутці до Красника. Водій стверджував, що до Дземброні рукою подати. Як виявилося потім (коли ми спіймали замовлений автобус із туристами), що від Красника до Дземброні досить далеко. Думаю пішки години півтори, не менше. Нас підвезли до розвилки. На право був вказувач «Дземброня 4,5 км.», прямо йшла дорога на Зелене. Спасибі велике добрим туристам ?
Село починається якось раптово. Відразу навіть не зовсім зрозуміло, що от вона Дземброня. Є там по дорозі  непоганий магазинчик, навіть із назвою (у назві зустрічається слово зорі). Вам треба пройти трохи далі. Ліворуч від дороги буде відгалужуватися стежка. Вона спочатку буде йти через якийсь двір із сараєм. Не лякайтеся. Йдіть прямо через двір. Незабаром побачите орієнтир – щит на якому буде написане « Еколого-Пізнавальна стежка Дземброня – г. Піп Іван”.
Етап другий –Піп Іван
І так ви вже ступили на стежку. Чому безсумнівно можна порадіти! Далі вона піднімається досить круто нагору. Збитися із тропи досить складно. На шляху зустрічаються дерев’яні будиночки, альтанка. Хвилин через 30-40 дійдете до так званої колиби. Два дерев’яних будинки розташованих на великій галявині. В окрузі пасеться багато живності, іноді зустрічаються пастухи. Із цього самого місця є дві дороги на Піп Іван. Одна йде через Смотрич, інша через Вухатий Камінь. Ми обрали другий шлях, тому далі буде описувати саме він. Далі за колибою буде досить помітна стежинка, яка йде праворуч (якщо стояти обличчям до будинку). Стежка виходить на галявину.  На галявині потрібно брати лівіше, орієнтиром послужить лісочок. Стежка повинна забігти в ліс (саме там починається стежка начебто вимощена каменями). Тут здається починаються оцінки маршруту – дві білі смуги й одна жовта між ними, намальовані на каменях. По лісі йти близько 15 хвилин. Потім на вашому шляху зустрінеться водоспад. Ми набрали тут води. Цього можна й не робити, тому що далі є ще парочка джерел. Після водоспаду стежинка стає менш помітною. І водянистою… Не лякайтеся йдіть далі. Незабаром з’являться кам’яні споруди. У той вечір дув дуже сильний вітер. Відчувалася втома. Ми навіть хотіли зупинитися на нічліг, але через вітер вирішили зібратись і все-таки вийти на верхівку. Між кам’яними брилами прямуєте вгору, потім ліворуч. Нагорі, здається, вже знову з’являється гарна помітна стежка. Прямуючи по ній можна знайти  нормальне місце для стоянки й воду. Якщо пройти ще хвилин 15 побачите в низині руїни  - там говорять теж дуже гарне місце для нічлігу.  Є вода, багато дров і немає вітру. Нам спускатися туди була дуже лінь і тому ми вирішили заночувати в улоговинці з видом на Піп Іван…
І от ранок. Останній ривок і ми на третій по висоті (2028) вершині – горі Піп Іван. Вершина прикрашена старою польською обсерваторією, котра була побудована в 1938 році. Можна тільки здогадуватися, скільки праці коштувало побудувати її тут. Чого тільки коштувало підняти на гору 33 ящика (найважчий важив 950 кг) з усім необхідним приладдям для роботи. Обсерваторія складалася з одноповерхових приміщень у яких перебував котел і двигуни для роботи телескопа; з кімнат для працівників, і з круглої вежі, у якій власно й містився астрограф. Астрограф везли із Шотландії. По значимості обсерваторія посідала друге місце в Європі (після французької)  і шосте у світі. Розмірене життя обсерваторії порушила друга світова. Восени 1939 року обсерваторія потрапила у володіння СРСР. Радянська влада досить успішно влаштувала там метеорологічну станцію. Та не довелося довго прожити обсерваторії. В 41 році прийшли угорці, улаштували там оглядовий пункт. З післявоєнних часів, коли угорці покинули обсерваторію, й дотепер, обсерваторія стоїть покинута. Обдувається вітрами, у мороці хмар і туману.. И лише іноді сонячні промінчики забігають у сірі вологі кімнатки…
 На жаль зараз обсерваторія перебуває в досить жалюгідному стані. Більшість стель попадала, туристи й гості обсерваторії розвели справжній смітник усередині будинку, але, навіть не дивлячись на все це, серед мотлоху в хозприміщеннях вдалося знайти  частину котла й навіть шматок двигуна!  Можна піднятися по сходам на другий поверх де розташувалися кімнати. Від колишніх дубових внутрішніх рам нічого не залишилося, видно тільки металеве обрамлення. На круглу вежу теж можна залізти. І навіть походити зверху, там  де раніше була оглядова площадка!
Етап третій –  озеро Несамовите
Далі шлях лежить по хребту. По дорозі буде ще одна значна вершина – Бребенескул (2038). Шлях дуже гарний. Зовсім не важкий, дуже приємний… Гори, гори… Ялинки. Небо зливається з горами. Ми йшли цілий день. Надвечір добрели до озера Несамовитого. Чудова стоянка – є чиста джерельна вода. Багато дров, багато місця, дуже красиве озеро. Людей що правда теж не мало, але вони якось  зовсім не напружують.
Етап четвертий – Говерла
Від озера до Говерли всього нічого години 2-3 ходи. Перепад висот від  підніжжя Говерли до її вершини невеликий – 200 метрів. Підйом крутуватий, але зате не довгий. На вершині розташована парочка якихось незрозумілих «пам’ятників»: хрест, бетонний стовп і ще якісь… Спускалися ми до Заросляку. От тут вже перепад висот просто приголомшливий  - 800 метрів!. Навіть спускатися було стомливо ? перевели подих біля струмка, і пішли до самої бази. Біля неї можна навіть пива попити, чому ми були дуже раді. І купити сувеніри.
Місце для ночівлі ми пішли шукати далі по асфальтованій дорозі. Шукали довго. Навколо дрімучий ліс. У результаті дійшли до КПП (іти пристойно… ми йшли повільно. Зайняло в нас це десь близько 2 годин), там і зупинилися в лісі (там є місця біля ріки й у лісі).
Від КПП уже зовсім недалеко до розвилки  - там проходить дорога на Верховину. Там і зловили маршрутку на Франківськ.