Диканька, путівник по місту

Диканька – селище міського типу, центр Диканського району. Розташована вона серед мальовничих лісів на правобережжі річки Ворскли за 29 км на північ від Полтави. Повз Диканьку проходить автотраса Полтава – Зіньків – Гадяч. У східній частині селища, поблизу автотраси, знаходиться археологічна пам’ятка – сліди скіфського поселення з попелищами (зольниками).

Загальна площа території селища – 1172,73 га.

Населення – 8506 чол.

Селище поділяється балкою Бровар та дорогою на чотири частини: Воронянку, Нараджівку, Чигрівку та Залісянку. До складу Диканської селищної ради входять ще села Василівка, Трояни та Проні.

Походження назви селища пов’язують з тією обставиною, що раніше Диканька була оточена густими лісами, віковими дубами, які надавали цій місцевості дикого вигляду. Існують також твердження, що ця назва походить від прізвища першого поселенця – Диканя.

На території сучасної Диканьки виявлені сліди 3-х поселень ранніх скіфських часів, які існували тут ще в VII-VI ст. до н.е.

За історичними джерелами Диканька стає відомою з середини XVII ст. Вперше документально вона засвідчена в 1658 році, коли поблизу неї стався бій між загонами полтавського полковника Мартина Пушкаря і військами гетьмана Івана Виговського. Через десять років на тому ж полі відбулась ще одна битва, тепер між гетьманами Петром Дорошенком та Іваном Брюховецьким.

Розбудова Диканьки тісно пов’язана з родиною Кочубеїв, які отримали на неї (Диканьку) гетьманський універсал, затверджений російським урядом.

Розташована в надзвичайно мальовничій місцевості, відома у всьому світі Диканька славиться численними пам’ятками архітектури та природи:

ТРІУМФАЛЬНА АРКА – єдиний в Україні пам’ятник, що увіковічує тріумф перемоги у Вітчизняній війні 1812 року над французами. Збудована у 1820 році як парадний в’їзд в Кочубеївський маєток на честь приїзду в Диканьку Олександра I. Вона стала символом Диканьки.

МИКОЛАЇВСЬКА ЦЕРКВА (1794) – її особливостями є подвійний купол, мармурова підлога, розкішної краси різьблений дубовий іконостас. У підземеллі розміщена сімейна гробниця Кочубеїв.

СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ЦЕРКВА(1780) – єдиний в Україні пам’ятник культової архітектури, тісно пов’язаний з творчістю М.В.Гоголя.

КОЧУБЕЇВСЬКІ ДУБИ – чотири велетні віком 600-800 років, оспівані О.С. Пушкіним в поемі “Полтава”:
“Цветет в Диканьке древний ряд
дубов, отцами насадженных”.

БУЗКОВИЙ ГАЙ – висаджений в кінці XVII ст. родиною Кочубеїв, щороку в травні приваблює диканьчан і туристів лікувальним ароматом бузку та надзвичайної краси природою. Тут проходять традиційні народні гуляння державного значення “Пісні бузкового гаю”.

Всесвітньо відомою Диканька стає завдяки творчості М.В. Гоголя, який прославив її в своїх “Вечорах на хуторі біля Диканьки”.

За життя В.Л. Кочубея в Диканьці жив і писав свої твори відомий український літописець Самійло Васильович Величко.

Відвідуючи чарівне село черпали сили для своєї творчості Г.Ф. Квітка-Основ’яненко, Панас Мирний, М.І. Глінка.