Волочиськ, путівник по місту

Багаті землі басейну р. Збруч ще в давнину приваблювали наших предків. В околицях Волочиська відомо чимало стародавніх поселень. Є городища на березі р. Збруч, в Ожігівцях, Маначіні, були поселення біля Копачівка, видав, Бронзівки.Волочіск відноситься до стародавніх поселень. Спочатку це поселення називалося Волочіще.Проісходіт цю назву від слова волочити, тобто перетягувати волок. За часів Галицько-Волинського князівства і в наступні століття тут проходив торговий шлях із Заходу на Схід. Щоб перебратися через річку і її заболочені береги купцям доводилося волочити свої вантажі . На цьому шляху (на лівому і правому березі Збруча) виникло два поселення з однойменною назвою - Волочіще. Пізніше напевно як молодше, поселення правого берега Збруча був перейменований в Підволочиськ.
У древній період територію сучасного Волочиська заселяли слов'янські племена-волиняни. У IX і X ст. Ця місцевість належала Київській Русі, пізніше - до Галицько-Волинського князівства. У 1241 році, цю місцевість захопили і спустошили монголо-татари, які йшли з Києва для захоплення Галичі. В1254-1255 роках галицько-волинські війська в районі Волочиська завдали великої поразки монголо-татарам, після якої вони змушені були звільнити значну територію Волині та Поділля. Але через деякий час, внаслідок нової навали монголо-татар, територія Волочиська надовго потрапляє під іноземне ярмо. У другій чверті XIV ст. місцевість Волочиська у складі Волині була захоплена Литовським князівством. У цей період Волочиськ входив до складу Кузьминського повіту. Котра охоплював територію південної Волині. Вперше згадується Волочиськ під назвою села Волочіще в Подільському акті князів Збаразьких від 9 липня 1463. До цього село Волочіще належало Волинському магнатові князеві Василю Збаразькому, після смерті якого, за подільчім актом 1463, воно перейшло у володіння його сина Семена Збаразького. Недалеко від Волочиська у південній частині цього краю, проходив Чорний шлях один з головних шляхів татарських набігів на українські землі. Князі Збаразькі у 1572 році брали участь у битві з татарами під Вішнецем в результаті якої їм вдалося повернути назад собі Волочиськ. У 1518 році Волочиськ переходить у спадщину у володіння маршалкові землі Волинської князю Костянтину Івановичу Острозькому. Але незабаром він знову повертається у володіння князів Збаразьких. У 1545 Волочиському володіє князь Михайло Збаразький. З цього часу село в документах іменується вже Волочиському. У всередині XVI ст. в Волочиську розвивається торгівля, він починає торгувати з іншими містами України. Сюди приїжджають купці з міст Кременця, Збаража та інших. У Волочиськ завозили гончарні, кам'яні, дерев'яні, залізні, текстильні та шкіряні вироби, звідси вивозили зерно, худобу, шкіри. У 1557 поміщик князь Владислав Андрійович Збаразький одержав від уряду право на закладку в Волочиську містечка. Так в 1563 році в містечку було 23 ринкових двори, що займалися торговкою, 16 ремісничих дворів, з яких 3 двори лубніків і 3 пекарів. У 1569 році Волочиськ потрапляє під ярмо нових іноземних завойовників - польських панів. З цього часу аж до 1793 року містечко входив до складу Кременецького повіту Волинського воєводства. Жорстока експлуатація поміщиків, часті напади іноземних загарбників розоряли населення містечка. Як свідчать документи того часу населення Волочиська в 1580 році сильно постраждало від пожежі. Польські солдати спалили майже все містечко, люди стали настільки бідними, що навіть через три роки після цього не могли оплатити податку. У 1583 році в містечку, крім торгово-ремісничих будинків, налічувалося 42 бідних хатини, жителі яких вели злиденний спосіб життя. У південну Волинь у 1593 році вторглися кримські татари, які часто спустошили міста і села цього краю. У 1595 році в районі Волочиська загін С. Наливайко розгромив загін кримських татар. З метою подальшого гноблення українського народу польський уряд створює в кінці XVI ст. На Волині волості. З цього часу Волочиськ стає волосним центром. До складу Волочиської волості в 1629 р. входило 14 навколишніх сіл: Поляни, Головчинці, Канівка , Морозівка. Лозова, ст. Рзія, Супрун. Мислова, Німіренці, Федірко, Завалійки, курник, Кріваченці і Промна, в яких разом з Волочиському налічувалося 409 димів. У самому Волочиську тоді було 198 димів. Волочиському з усіма прилеглими до нього селами володів великий волинський магнат князь Юрій Збаразький каштелян Краківський. Зі смертю Ю. Забаразького погас рід князів Збаразьких і Волочиськ за спадкоємством у 1631р. Переходить у володіння князів Вишневецьких. Барська шляхта, нові магнати в другій чверті XVII ст. Значно посилили гноблення жителів містечка. Життя ставала нестерпною. Це зумовлювало активну участь місцевого населення у визвольній війні українського народу в 1648-1654 рр. Волочиськ був у змові із Запорізьким військом. Він стає центром організацій визвольного руху у волості. У вересні 1648 року козацькі війська Богдана Хмельницького, розгромивши польську армію під Пилявцями, звільнили Волочиськ з-під польського ярма. Але радість людей була не довго. У травні 1649р. польські війська під командуванням коронного гетьмана Ланцкаронського пройшли близько Волочиська і зміцнилися в Купелі. Козацькі війська в червні 1649 знову вигнали поляків з цього краю. У цей час частина козачих військ Б. Хмельницького, переслідуючи противника, пройшла з Меджібоша через Волочиськ на Зборів. У 1653 році через Волочиськ знову пройшли козачі війська Б. Хмельницького, рушили з Бару в Жванця. Але Волочиськ не був возз'єднаний з Росією в 1654г.По Зборівським договором він залишився і надалі під владою Польщі. У 1653 р. в край з-під Жванця хлинули татарські орди. Вони спалювали будівлі вбивали і забирали в полон людей. У липні 1657 у Волочиська польські війська під командуванням Чарнецького напали на відступаючи козацький загін І. Ракоція, який переправлявся через р. Збруч. У 1772 р. Юзеф Потоцький продав Волочиськ разом з іншими маєтками коронному маршалу Фрідріху Мошинського за 1700тіс. Злотих. Фрідріх Мошинський був один з великих польських магнатів, власністю якого було 1694 тис. десятин землі. 30682 кріпаки, багато крамниць і промислових підприємств. 8 серпня 1795 у Волочиську була створена митниця. З того часу Волочиськ стає важливим пунктом у зовнішній торгівлі Росії. Через цю митницю вивозили з Росії різні сільськогосподарські продукти, велику рогату худобу, вовну. З-за кордону переважно з Австрії ввозили кам'яні вироби, точила, коси, скло, столярні вироби , меблі, цитрусові, мінеральні води. На заході Росії з сухопутних митниць Волочиську було перше місце по вивозу зерна. Наприкінці 18 і початку 19 ст. граф Фрідріх Мошинський заклав у Волочиську волосний банк, збудував п'ятиповерховий кам'яний палац, приміщення школи, а також побудував палац на 4 версти на схід від містечка, поклавши тим самим початок новому поселенню, який був названий його ім'ям - Фрідріхівкою. У 1866 році в с. Фрідріхівці вже налічувалося 58 дворів і 167 ревізьких душ (дорослих чоловіків). До початку 19 ст. населення містечка було зовсім не письмовим, до цих пір тут не було ніяких шкіл. Лише в 1801 році в Волочиську була відкрита однокласна школа, в якій навчалася невелика кількість дітей багатих міщан. Перед початком війни з наполеонівською Францією, з розпису М. І. Кутузова, в 1805 році в Волочиську розміщувався Санкт-Петербурзький козачий полк Першої (Подільської) армії під командуванням М. І. Кутузов. У другій половині XIX ст. У Волочиську виникає ряд промислових підприємств. У 1860 році вже працював пивоварний завод, який виробляв в рік 9000 відер продукції на суму 900 рублів, і свічковий завод, річне виробництво продукції якого становив 600 рублей.В 1870 був побудований Волочиський цукровий завод, яким володіло німецьке товариство Збруч. У 1870 році через Волочиськ була прокладена залізниця , яка стала з'єднувати Київ зі Львовом. Тоді ж було закінчено будівництво Волочиської залізничної станції. Підволочиськ був сполучений з Волочиському, і це була перша лінія, що з'єднала Галичину зі Східною Україною. 4 листопада 1871 була відкрита залізниця до Підволочиськ і Волочиська. Збулася мрія тих, хто прагнув з'єднати Чорне море з Балтійським, починаючи від Карла V і закінчуючи акціонерами товариства: з'явилась пряма артерія Одеса-Гамбург. І була вона в руках галицького товариства. По ній перевозилось подільське зерно і худобу, Чесько-Моравської вугілля, продукти промислового виробництва Австрії та Німеччини. Залізні дороги Львів-Красне-Золочів-Тернопіль-Підволочиськ-Волочиськ стала для Галичини першою дійсно міжнародною лінією. По-перше тому, що Австрія домовилась таким чином з Росією про сполучення Львова з Одесою через надзбручанській міст, а, по- друге, тому, що лінія ця попрямувала далі на захід - через Краків і Вроцлав до Гамбурга. З цього часу через Волочиськ значно зростає зовнішня торгівля Росії. Якщо в 1857 році через Волочиську митницю вивезли товарів на суму 191 тис. рублів і ввезено на суму 20,9 тис. рублів, то в 1912 році вивіз становив 22,3 млн. рублів і ввезення 11,7 млн. рублів. 1 вересня 1876 у Волочиську та Фрідріхівці була відкрита церковно-приходські школи. Вчителями в них працювали випускники Волочиської однокласне школи. За навчання, як і у класних школі, треба було платити. Тому воно для дітей бідних селян було недоступним. На 1 січня 1899 в Волочиську налічувалося 510 дворів і 3378 жителів. Незважаючи на наявність у місті двох шкіл, грамотних в 1899 році було всього 325 чоловік, тобто менше 10 відсотків. З цієї кількості читати і писати вміло 204 чоловіки і лише читати 121 чоловік. Наприкінці ХIХ в.врачей в Волочиську не було. За медичною допомогою селяни зверталися до баб-шептухи , які лікували хворих нашіптуванням, травами, п'явками і горшкамі.Клубов і бібліотек в містечку не було. Єдиним місцем дозвілля для бідноти була корчма.
На початку ХХ ст. Волочиськ стає одним з важливих пунктів транспортування з-за кордону марксистської літератури. З-за кордону до Росії перевозилася залізницею ленінська газета Іскра. У липні 1903 при спробі перевезти нелегальну літературу через кордон Російської імперії заарештований у Волочиську і ув'язнений у Лук'янівській в'язниці Володимир Винниченко - відомий український громадсько-політичний і державний діяч, видатний письменник. У період революції 1905 - 1907 рр.. У Росії через Волочиськ з-за кордону доставлялася зброю. Провезення зброї займалися провідники кур'єрського поїзда Волочиськ - Баку. Разом з розширенням виробництва промислової продукції в Волочиську була фабрика залізних печей, володіли який Гуни. Працював також невеликий миловарний завод, тютюнова фабрика, водяна млин, який переробляв до 12 тисяч пудів зерна на рік, і багато кустарних промислів. Життя Волочиський селян напередодні першої світової війни, як і раніше, було нестерпним. Майже вся земля була в руках поміщиків. Граф Л. Я. Ледоховській тримав 921 десятини землі, копачівська поміщиця М. П. Олейников - 544 десятини, акціонерне товариство цукрового заводу - 60 десятин, церква - 39 десятин. В той же час переважна більшість селян була безземельною і лише незначна частина мала по 1 - 2 десятини землі. Але й цих ділянок селяни не мали чим удобрити і своєчасно обробити, тому й врожаї збирали дуже мізерні - по 36 - 48 пудів зерна з десятини. У пошуках кращої долі, частина селян вирушила за кордон у США і Канаду. Велика кількість містечкової бідноти займалася дрібною торгівлею. У 1913 році у Волочиську налічувалося більше 190 приватних магазинів, три склади землеробських знарядь і кілька десятків заїжджих дворів. Освіта до революції в Волочиську перебувала на низькому рівні. У 1913 році тут працювали: двокласна школа, перетворена в 1905 році з однокласне, в якій навчалося 208 дітей, однокласна школа, відкрита на ст. Волочиськ в 1897 році, і приходська школа грамоти. Велика кількість грошей за навчання дітей доводилося платити батькам. Лікарні в містечку не було. У 1913 році тут налічувалося лише приватних чотири фельдшера , п'ять зубних лікарів і техніків, які за лікування брали велику плату, і чотири баби-сповитухи. З культурних установ у Волочиську в 1913 році працювали клуб, кінотеатр, дві бібліотеки і три книжкові магазини. Клуби і бібліотеки були платними, тому що ними могли користуватися тільки багаті люди. У першу світову війну Волочиськ перебував у прифронтовій зоні, іноді бої проходили на його території. У Волочиську побував В. І. Чапаєв, що проходив службу унтер-офіцером в 326-у білогвардійської піхотному полку. Тут він переночував і з однополчанами відправився на фронт. У квітні 1916 року в Волочиську перебував видатний російський полководець, генерал Брусилов, який в першу світову війну командував Південно-Західним фронтом.
У березні 1923 року Волочиськ став центром Волочиського району, утвореного із Волочиської, Маначенськоі і частини Авратінськоі і Купільськоі волостей Старокостянтинівський повіту. У зв'язку з тим, що містечко Волочиськ знаходилося на близькій відстані від кордону райцентр був розміщений на станції Волочиськ в с.Фрідріхівці, яке пізніше було перейменовано на Волочиськ і тепер злилося зі старим Волочиському. У результаті репресивних методів колективізації у Волочиському районі протягом 1930-1931 років були розорені не тільки заможні господарства, а й господарства значної частини середняків, яким не під силу було витримати тверді завдання по хлібопоставці. Сотні вмілих, виконавчих господарів потрапили до таборів ГУЛАГу, а їх сім'ї були вивезені до сибірських спецпоселеннях. У 1929 році у Війтівцях була заснована одна з перших на правобережній Україні МТС, а в жовтні 1932 організовується Волочиська МТС. Вагомими були трудові здобутки хліборобів району в 1937 році. Тоді вони зібрали найвищий в Кам'янець-Подільської області врожай зернових - по 17,6 цнт, а цукрових буряків - по 351 цнт. За отримання найвищого в Україні урожаю солодких коренів, комісія Наркомзему СРСР вручила Волочиському району Перехідний червоний прапор Головцукру. Великих успіхів досягли промислові підприємства. Цукровий завод був реконструйований, оснащений новими машинами і апаратурою. Крім того працювала дзеркальна фабрика, маслозавод, електростанція. У місті працювало 8 підприємств побутового обслуговування та громадського харчування, декілька магазинів. Діяла лікарня на 40 ліжок, поліклініка, пологовий будинок, жіноча і дитяча консультації, фельдшерський пункт, аптека.Дальнейшее розвиток отримала освіта та культура. Серед дорослого населення було повністю ліквідовано неписьменність, працювали дві початкові, семирічна, а з 1934 р. - Середня школи, будинок піонерів. У 1940 році діяли 3 дитячі садки. У 1932 році був відкритий сільськогосподарський технікум, який готував молодших агрономів і зоотехніків. Згодом його перевели у с. Дзеленці. До послуг жителів був будинок культури, кінотеатр і 4 клуби. У 1934 році відкрилася районна бібліотека для дорослих, а в 1937 районна дитяча бібліотека. З 1 березня 1930 почала виходити газета Прикордонний комунар (сьогодні газета Зоря). З липня 1941 року в Волочиськ вступили німецькі війська. Було встановлено окупаційний режим, який зберігся до березня 1944 року. У боях за звільнення Волочиська загинуло 427 солдатів і офіцерів радянської армії, а за звільнення району - 1684 чол. З перших днів визволення почалася відбудова. Уже в березні було відновлено маслозавод і інкубаторно станцію. У 1947 році почав працювати цегляний завод, в 1950 році - цукровий. Великі зміни в промисловому і соціально-культурного життя міста і району відбулися в 60-і роки. У 1965 році побудовано плодоконсервний завод, у 1966 році - швейну фабрику. У серпні 1998 року електрифіковано залізничне сполучення міста , що було значною подією як для Волочиська, так і всіх наших земляків.

Сайт: www.volochysk.com.ua