Олександрія, путівник по місту

Від назви міста віє степовими вітрами та вспоминаются масштабні кінострічки про Олександра Македонського. Але великий давньогрецький полководець ніяк не пов'язаний з цим містом на Кіровоградщині.

Місто лежить в межиріччі Інгулу і Березовка, майже в центрі України. У 1746 р. стара російська карта фіксує на місці сучасного міста козацький зімовнік Усовку (Вусівку), заснований Запорожцем Усом. У 1755 р. сюди приїжджають вихідці з Сербії, які перейменовують Усовку в Бечею (Бечу), - за назвою їх рідного міста. На місці зімовніка зводиться фортеця, покликана захищати ці землі від татарських набігів. В її гарнізоні служать не тільки українці й росіяни, а й болгари, румуни, хорвати, серби. Згодом більшість їх асимілювалася серед місцевого населення. А вже в 1784 р. з'являється сучасна назва поселення. Щоправда, контраст між звучною ім'ям і селом, яким була на той час Олександрія, був веліковат. Лише коли через поселення пройшла залізниця в 1869 р., заштатное сельцо, де люди займалися вирощуванням худоби та баштанних культур, перетворилося у справжнє місто. Він стояв на перехресті торговельних шляхів з Одеси і Петербурга, з Криму і новоросійський земель.

На початку ХХ ст. тут почали видобувати буре вугілля, хоча справжній розквіт вугледобувної галузі припав вже на радянські часи. И в настоящий момент Олександрія - шахтарське місто (10 підприємств по видобутку бурого вугілля). А ще - місто машинобудівників.

З Олександірей пов'язані долі козацького філософа Семена Клімовского (автора пісні «Їхав козак за Дунай»), декабристів Івана Сухінова та Олександра Пестова, славіста Дмитра Чижевського, актора Гната Юра, письменника і драматурга В. Біль-Білоцерковского, художника Б. Йогансона. Тут народився льотчик-космонавт Леонід Попов.

У місті працюють Державний краєзнавчий музей, Державний музей Миру, дитяча філармонія.