Палац Курісов, Петровка

Історія. Коротко.
Дивовижний палац у селі Петрівка нібито міраж. Серед сумних будівель радянського типу - він як щось надприродне. Хто колись був в Туреччині або в інших східних країнах - легко впізнає в баштах цього палацу мінарети.
А справа була так. Історія села Петрівка починається в 1793 році. Саме тоді ці землі були даровані підполковнику Івану Онуфрійовичу Курісу. За успішну Причорноморську кампанію підполковник Курис отримав вищу військову нагороду Російської Імперії - Орден Святого Георгія. Тоді йому і виділили землі, на відвойованої у турків території, на яких він почав будувати свій маєток. Будувався палац в два етапи. З 1810 по 1820 роки, за життя самого Івану Онуфрійовича Куріс, була збудована східна частина. Західна частина маєтку Курісов була побудована в 1891-1892 роках. Саме тоді, в кінці 19 століття, маєток Курісов стало таким, яким ми бачимо його зараз. Внук Івана Онуфрійовича Куріс, Іван Іраклійович Курис запросив архітектора Толвінський. І всього за пару років стара дідівська садиба перетворюється на шикарний палац мавританського стилю. Ходять чутки, що в даху палацу був акваріум і в літній час його наповнювали заморськими рибками.
Іван Іраклійович не тільки перебудував палац, а так же розбив тут унікальний для Російської Імперії сад, в якому росло сотні видів яблук, груш, персиків.
Після Жовтневої революції маєток Курісов піддалося варварському розграбуванню. Спочатку жителями села, потім румунськими військами під час Великої вітчизняної війни. З помістя винесли все, що могли - навіть двері та паркет! У 1990 році під час літньої грози потрапила в палац блискавка спровокувала пожежу. До ранку маєток вигоріло до тла.
Так і стоїть до сих пір нікому не потрібна, стійко пережила пожежі і розграбування, перлина одеської області. З приводу реставрації точних даних немає. Біля палацу поставили інформаційне табло. Невже почнуть щось робити? У вікіпедії написано, що палац - пам'ятник державного значення... Дивно.

Ми і Петрівка.
Так давно хотілося побувати в цьому дивно красивому палаці! І ось ми тут.
А радості наче б і ні. Дивно, подумаєте ви.
А я поясню. Мабуть, село Петрівка здалося самим непривітним з усіх сіл в яких нам коли-небудь доводилося бути. Тут розташовано якесь училище. Біля общаги цього самого училища юрмилися підозрілі хлопці. Всі як один в спортивних штанах, а погляд такий нібито ми у них сотенку гривень позичили і ніяк не повернемо.
Палац знайшли швидко - він розташований в самому центрі села. Правда і в палаці не обійшлося без тутешніх мешканців. У палаці явно влаштувала стрілку якась місцева мафія, яка приїхала сюди на розбірки. Мужички стрьомного виду щось активно обговорювали прям в центрі палацу, поряд стояли їхні машини. Від усього цього стало якось не по собі.
Обійшовши палац, вголос виголосили одну і ту ж фразу «Здається, нам пора їхати» - сіли в машину і поїхали. Шкода. Дуже шкода. Палац дуже красивий. А ми його зовсім не досліджували. Значить ми сюди ще повернемося.